СУЧАСНІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ - 2

Технологія навчання як дослідження

Автори-розробники — В.Бухвалова, М.Кларін, Є.Коршак, Д.Левітас, О.Пехота та ін.
Суть. Поліваріативна технологія. Особливістю дослідної діяльності учнів за технологією навчання як дослідження, зазначає О.Пєхота, є суб'єктне відкриття нових знань учнем. Основою для цього слугує індивідуальна актуалізація попередньо за¬своєних знань, умінь, уведення їх до особистісного пізнавального простору.
Для технології є характерними системати¬зовані (за періодами навчання і за предметами) навчальні дослідження, які мають комплексний вплив на особистість школяра. Суть полягає у розробці системи дослідницьких завдань, визначенні змістових блоків навчально-дослідної діяльності у часовій перспективі (на семестр, навчальний рік тощо).
Технологічні етапи (за Д.Левітасом)
Ознайомлення з літературою.
Виявлення (бачення) проблеми.
Постановка (формулювання) проблеми.
З'ясування незрозумілих питань. Формулювання гіпотез.
Планування і розробка навчальних дій.
Збирання даних (накопичення фактів, спостережень, доказів).
Аналіз і синтез зібраних даних. Зіставлення даних і умовиводів.
Підготовка до написання повідомлень. Виступи з підготовленими повідомленнями.
Переосмислення результатів під час відповідей на запитання.
Перевірка гіпотез.
Побудова нових повідомлень.
Побудова висновків і узагальнень.
Прогнозовані результати:
формування досвіду дослідницької діяльності;
розвиток інте¬лектуальних здібностей, пізнавальних мотивів учіння, інтересу до навчальних та наукових досліджень.

Технологія особистісно орієнтованого уроку

Автор-розробник: - С.Подмазін.
Суть. Мета особистісно орієнтованої ос¬віти полягає у створенні оптимальних умов для розвитку й становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, яка будує свою діяльність та стосунки відповідно до стійкої ієрар¬хічної системи гуманістичних і буттєвих (екзистен¬ціальних) особистісних цінностей. Для того, щоб стати суб'єктом навчальної діяльності, учень по¬винен оволодіти її етапами: орієнтація — цілепокладання — проектування — організація — реалізація — контроль — корекція — оцінка.
Учні опановують структуру діяльності завдяки педагогові, який допомагає їм: орієнтуватися в матеріалі, що вивчається (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття), визначати або брати участь у формуванні мети певної навчальної діяль¬ності, реалізувати план діяльності, маючи мож¬ливість варіювати цей процес у межах визначе¬них норм, самостійно або спільно з іншими учнями й педагогом оцінювати результати своєї діяльності, порівнюючи п з еталоном (критеріями досягнення мети). При цьому саме суб'єктне ставлення до мети діяльності, привласнення і породження цієї мети учнями й педагогом у діалоговій взаємодії є пер¬шим відправним пунктом у реалізації особистісно орієнтованого навчання: немає мети — немає суб'єкта.
Технологічні етапи особистісно орієнтова¬ного уроку такі:
Етап орієнтації:
• мотивація подальшої діяльності вчителем, позитивна настанова на роботу;
• орієнтація учнів про місце певного заняття в цілісному курсі, розділі, темі (схеми, опори, словесна настанова тощо);
• опора на особистий досвід учнів із проблеми заняття.
Етап ціле покладання:
• учитель спільно з учнями визначає особистісно-значимі цілі наступної діяльності на уроці (що може дати це заняття школяреві зараз, для здачі підсумкового заліку, екзамену, майбутнього життя);
• визначення показників досягнення поставлених цілей (які знання, уявлення, способи діяль¬ності свідчитимуть про це).
Етап проектування:
• залучення учнів (за можливістю) до плану¬вання подальшої діяльності через попередню ро¬боту (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, підготовку наочності, самостійні завдання);
• складання плану очікуваної роботи;
• 1 обговорення складеного плану.
Етап організації виконання плану діяльності:
• надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності (письмово чи усно; індивідуально чи в групі; виклад опорних положень чи розгорнена відповідь; узагальнено чи на конкретних прикладах тощо);
• вибір учнями способів фіксації пояснення но¬вого матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки та ін.);
• вибір учнями (за можливістю) завдань і спо¬собів їх виконання при закріпленні знань, форму¬ванні умінь та відпрацюванні навичок;
• варіативність у завданні домашньої роботи (диференціація за рівнем складності та способом виконання).
Контрольно-оцінювальний етап:
• залучення дітей до контролю за ходом навчальної діяльності (парні й групові форми взаємоконтролю, самоконтроль);
• участь учнів у виправленні зроблених помадок, неточностей, осмисленні їх причин (взаємо- і самоаналіз);
• надання вихованцям можливості самостійно або за допомогою вчителя, інших учнів порівнювати отриманий результат із критеріями еталона (мети);
• використовування механізмів «цінування» (позитивного ставлення до успіхів школярів) і «оцінювання» (виставлення оцінок, поурочного бала, рейтингових оцінок тощо) не тільки кінцевого результату, але й процесу навчання.
Прогнозовані результати: створення умов для розвитку суб'єктності, пізнавальних мотивів учіння, вільного вибору та відповідальності особистості школяра за результати власної ДІЯЛЬНОСТІ.

Технологія особистісно орієнтованого виховання

Автор-розробник — І.Бех.
Суть. Принципи особистісно орієнтованого виховання:
цілеспрямоване створення емоційно збагачених виховних ситуацій;
особистісно розвивальне спілкування;
використання співпережи¬вання як психологічного механізму у вихованні особистості;
систематичний аналіз вихованцем власних і чужих учинків.
Воно ґрунтується на розумінні, прийнятті й визнанні дитини як повноправної особистості. Особистісно орієнтоване виховання вибудовується на діалогічній основі, передбачає суб’єкт-суб’єктну взаємодію учасників виховного процесу, їх самоактуалізацію і самооріентацію. Гнучкість — характерна риса виховного впливу, що базується на розумінні психологічних закономірностей емоційно-чуттєвого розвитку дитини. Адже дитина не може постійно поводитись відповідно до усталених етичних вимог.
Варто визнати за нормальне явище різні прояви поведінки дитини, вибудовувати конкретні виховні методики, технології з огляду на часову перспек¬тиву. Вони не забезпечують негайного результату. Тому таким важливим є толерантне та чуйне став¬лення, розуміння внутрішнього світу дитини, утвердження її гідності тощо. Головне, щоб педагог розумів і зважав на всю складність морального вчинку, що має здійснити вихованець. Від цього залежить ефективність виховного процесу.
Як зазначає І.Бех, постає необхідність підвищення розвивальної ефективності виховання, оптимізації процесу керування виховною діяльністю дитини. А це пов'язано зі створенням і ви¬користанням якісно нових методів виховання. Останні мають грунтуватися не на механізмі зов¬нішнього підкріплення (заохочення й покарання), а на рефлексивно-вольових механізмах, механіз¬мах співпереживання і позитивного емоційного оцінювання, які апелюють, насамперед, до самосвідомості та до свідомого, творчого ставлення лю¬дини до суспільних норм і цінностей. Такі методи можна класифікувати як виховні технології особистісної орієнтації.
Одиницею аналізу має бути вільний вчи¬нок. Виховати особистість — це допомогти вихованцю відкрити, усвідомити й привласнити загальнолюдські та національні моральні норми як цінності особистого життя, які утворюють внутрішній стрижень особистості — ціннісну морально-етичну орієнтацію, яка слугує основою розвитку та самореалізації в умовах соціокультурної діяль¬ності.
Прогнозовані результати:
розвиток суб'єктності, ціннісно-смислової сфери особистості вихованця;
інтеграція у суспільство при збереженні особистісної автономії.

Технологія формування творчої особистості

Автори-розробники — Ю.Богоявленська, Р.Грановська, В.Паламарчук, 0. Пєхота, С.Сисоевата ін.
Суть. Розвиток творчої особистості, зазначає О.Пєхота, потребує впровадження нових дидактико-методичних засобів, які допомагають
моде¬лювати навчально-виховний процес, зважаючи на поставлену мету.
Технологія формування творчої особистості поліфункціональна за суттю. Її доцільно розглядати як цілісну модель, що об'єднує локальні технології:
технологія створення психологічних умов підготовки школярів до творчої діяльності (А.Вержиховська та ін.);
технологія використання на уроці навчальних і навчально-творчих завдань (В.Барко, А.Тютюнникова);
технологія узагальне¬ного заняття пошукового типу (В.Шубинський);
технологія розвитку продуктивної пізнавальної діяльності. Учитель вибирає та впроваджує ту технологію, яка сприятиме най продуктивнішому вирішенню окреслених мети і завдань.
Технологія використання на уроці на¬вчальних і навчально-творчих завдань (за В.Барко)
аналіз запитання задачі та з'ясування, що дано та що потрібно знайти;
визначення, які дані необхідні для відповіді на запитання задачі;
з'ясування, чи всі необхідні дані наведено в умові задачі (якщо ні, визначте засіб знаход¬ження відповідних величин);
планування послідовності операцій, спрямованих на знаходження відповіді (алгоритм розв'язання);
реалізація запланованого шляху розв'язку;
перевірка розв'язку задачі.
Прогнозовані результати: розвиток творчого мислення школярів, формування технологізованих знань.

Технологія життєвого проекту та життєвого проектування

Автори-розробники — І.Єрмаков, Д.Пузіков.
Суть. Життєве проектування є механізмом розвитку та реалізації суб'єктності особистості в її життєдіяльності, життєвий проект як результат жит¬тєвого проектування є розвитком, конкретизацією, механізмом практичного втілення стратегій життя.
Алгоритм технології передбачає п'ять основних етапів.
Життєвого задуму (визначення загальних очікувань людини щодо свого майбутнього життя, формування прообразів життєвих цілей, окрес¬лення життєвих цінностей та принципів особистості).
Життєвого програмування (чітке визна¬чення цілей життя, їх узгодження та систематизація у життєвому проекті (життєвій програмі)).
Життєвого планування (розбудова на основі цілей особистості її планів життя; деталізація та конкретизація життєвих цілей у піраміді життєвих завдань).
Життєздійснення (його змістом є реаліза¬ція життєвих завдань, планів у життєдіяльності особистості).
Аналітико-корекційний (аналіз та оцінювання результатів життєздійснення, внесення до життєвого проекту відповідних коректив).
Статична структура життєвого проекту особистості охоплює взаємопов'язані елементи (підсистеми): життєві цінності, норми, цілі, завдання, плани, ресурси, програму, результати. Важливим аспектом реалізації життєвого проекту, дієвим проявом компетенції життєздійснення, як зазначає І.Єрмаков, є життєві інновації.
Вони передбачають упровадження в життя пев¬ного виду діяльності, вчинків, моделей поведінки, які були спроектовані самою особистістю і раніше ніколи нею не застосовувалися. Ці новоутворення повинні впливати на відносини особистості з її соціальним середовищем, змінювати їх. Водночас життєві інновації — це специфічна методика індивідуально-особистісного дослідження життя(життєвого експерименту), за допомогою якого лю¬дина пізнає себе, своє життя.
Прогнозовані результати: розвиток та реалізація суб'єктності особистості в її життєдіяльності.

Технологія підтримки розвитку обдарованості вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів

Автор-розробник — О.Мариновська.
Суть. Розробити механізм підтримки розвитку обдарованості вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів.
Специфіка технології — підтримка розвитку художньо-естетичної обдарованості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, шляхом модернізації системи гурткової роботи на діагностичній основі відповідно до мети та завдань програми, реорганізації гуртків у творчі майстерні.
Реалізація технології
на першому етапі має на меті розкриття потенційних можливостей вихованців (виявлення учнів з художньо-естетичним типом обдарованості та залучення їх до гурткової роботи в цільових творчих проектах образотворчого мистецтва, музики, літератури, театру);
на другому — самовизначення вихованців у виборі одного із гуртків, реорганізованих у творчі майстерні в межах цього проекту;
на третьому — моделювання, що передбачає технологізацію гурткової роботи (робота за авторськими програмами, впровадження в практику технології заняття творчої майстерні, виготовлення продуктів творчої діяльності, психолого-педагогічний супровід);
на чет¬вертому — презентацію та реалізацію продуктів творчої діяльності вихованцями (залучення учнів до організації виставок-розпродажів виробів, їх участь у концертах художньої самодіяльності, презентаціях тощо).
Художньо-естетичну обдарованість варто підтримувати і розвивати в усіх дітей школи-інтернату. Йдеться про охоплення великої кількості школярів, залучення їх до різнопланової діяльності, форму¬вання різновікових груп, розвиток кожної дитини, а не лише власне обдарованої, в якої швидко вия¬вилися здібності та яка набагато випереджає у роз¬витку своїх однолітків.
Наукова основа організації праці керів¬ників гуртків — характерна риса реалізації технологічного підходу. Якщо за традиційного підходу керівник гуртка веде один гурток, то в межах цільового проекту визначається профільний напрям гурткової роботи, що передбачає організацію кількох гуртків на основі авторських прог¬рам. Однак кількості годин за програмою творчої майстерні для школярів, які виявляють стійкий інтерес до певного виду діяльності, недостатньо. Ця проблема вирішується за допомогою вихователів, які ведуть гуртки «Умілі руки».
Прогнозовані результати: розвиток художньо-естетичних здібностей учнів; оволодіння практичними вміннями й навичками життєдіяльності, що сприяє їх інтеграції у суспільство, соціокультурний простір.

Технологія фізичного виховання дітей М.Єфименка («Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей»)

Автор-розробник — М.Єфименко.
Суть. Розвиток та оздоровлення дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. Проведення фізкультурних занять у формі ігрових дійств. Форма фізичної активності дітей — горизонтальний пластичний балет («пластик-шоу»), що поєднує музичність, хореографію, естетичність дійства. Його скорочені програми використовують фізкультурні хвилинки, паузи, розваги та свята.
Ігрова взаємодія з дітьми реалізується в рамках ігрової теми як великої тематичної гри (макро-гри), що триває впродовж одного чи кількох занять. Спільна мета та сюжетна лінія містить кілька міні-ігор, ігор-вправ. Обґрунтовано доцільність використання ситуативної міні-гри, що будується на рухових діях макро-гри, тощо.
«Тотальний ігровий метод» — так назвав М.Єфименко технологію виховання «Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей».
Він вибудовується на положеннях:
1. Йти за логікою природи (педагогіка повинна бути природною).
2. Фізичне виховання дітей потрібно здійснювати по спіралі, нове поєднуючи з відомим.
3. Педагогічний спідометр, або так звані загальнорозвивальні вправи (підбирати підготовчу частину заняття згідно з «еволюційною гімнастикою»).
4. Поділ заняття на три частини за фізіологічною суттю.
5. Театр фізичного виховання дітей (граючи — оздоровлювати, граючи — виховувати, граючи — розвивати, граючи — навчати).
6. Позитивна світла енергія радості й задоволення (фізичне виховання повинно заряджати дітей позитивними емоціями).
7. Руховий портрет дитини «малює» методика ігрового тестування.
8. Створи тренажери сам!
9. Здоров'я здорових потребує профілактики та корекції.
10. Через рухи та гру — до виховання людини майбутнього.
Прогнозовані результати:
розвиток та оздо¬ровлення дітей;
інтелектуальний та духовний розвиток дошкільника.

Технологія розвитку творчої Особистості Г.Альтшуллера (теорія розв'язання винахідницьких завдань)

Автор-розробник — Г.Альтшуллер.
Суть. Технологія зорієнтована на розвиток сис¬темного мислення дитини, її творчих здібностей. Основне її завдання — навчити дитину вирішувати проблеми різного рівня складності з використан¬ням винахідницьких завдань.
Автор обґрунтовує і класифікує творчі завдання за рівнями складності. Основна ідея техноло¬гії розв'язання винахідницьких завдань (ТРВЗ) полягає в тому, щоб переводити завдання з ниж¬чого рівня складності на вищий. Для її успішної реалізації треба навчити дитину виявляти проблеми, з'ясовувати, чому легкі завдання вирішу¬ються просто, а важкі — складно. Це є запорукою того, що вихованці поступово привчаються «звужувати пошукове поле»: вони вміють трансформувати складні завдання на прості, бачити й вирішувати суперечності.
Методи ТРВЗ: фокальних об'єктів, мозковий штурм, синектика, моделювання малень¬кими чоловічками тощо.
У роботі з дітьми дошкільного віку використо¬вують колективні ігри, ігри-заняття, під час яких діти вчаться спостерігати навколишню дійсність, виявляти суперечливі властивості предметів, явищ, шукати відповіді на поставлені запитання. Педагог орієнтується на вільний та самостійний вибір дитини — предмета, матеріалу, виду діяльності. Ігрові, казкові завдання стимулюють розвиток пізна¬вального інтересу, уяви, фантазії дітей.
Прогнозовані результати: розвиток творчих здібностей дітей, допитливості, образного й критичного мислення.

Технологія визначення ефективності сучасного уроку

Автор-розробник — З.Горішний.
Суть. Вона дає можливість визначити ефектив¬ність навчально-виховної роботи на уроці в системі внутрішньошкільного контролю.
Мета — здійснювати об'єктивне оцінювання праці педагога і впливати на ефективність проведення уроків, допомагати вчителю удосконалити професійно-педагогічну діяльність.
Завдання:
реалізація основних завдань становлення національної школи;
організація системного контролю за ефективністю навчально-виховної роботи на уроках;
удосконалення методики проведення занять;
орієнтація на розвиток інтелектуальних умінь і навичок школярів. Технологія передбачає вирішення педагогами основних завдань уроку:
особистісно орієнтоване навчання, беручи до уваги інтереси, потреби, нахили учнів;
проведення уроку з використанням сучасних технологій;
оптимальне поєднання різних форм роботи;
встановлення міжпредметних зв'язків;
активізація розвитку всіх сфер особистості учня: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-вольової, фізичної, моральної тощо;
логічність, умотивованість, емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності;
формування системи наукових понять, навчальних умінь і навичок, розумових операцій, мислення, цінностей українського вихо¬вання; ефективне застосування сучасних дидактичних засобів, інформаційних технологій;
тісний зв'язок навчання із життям, особистісним досвідом учнів, практичними справами, суспільним життям;
формування мотивації навчально-пізнавальних дій, професійного становлення, потреби постійної самоосвіти;
діагностика, прогнозування, проекту¬вання і планування кожного уроку.
Структурно-логічна схема визначає реалі¬зацію основних завдань уроку:
формулювання теми, мети, мотивації навчальної діяльності;
структурну та організаційну чіткість уроку;
відповідність форм і методів роботи на уроці змісту навчального матеріалу;
реалізацію освітніх завдань;
здійснення розвивального навчання;
розв'язання виховних завдань уроку.
Розроблені критерії дають змогу визначити ефективність уроку.
Прогнозовані результати:
оптимізація ро¬боти вчителя;
напрацювання системи комплексного оцінювання діяльності педагогів, їх фахового зростання;
спрямованість на розвиток школярів;
економія часу.

Технологія здійснення аналізу підсумків навчального року

Автор-розробник — В.Звєрєва.
Суть. Основною умовою цілеспрямованого розвитку закладу освіти є педагогічний аналіз підсумків роботи за попередній навчальний рік (ПАПРПНР). Він передбачає п'ять складових:
підготовчий період;
етап декомпозування;
аналіз показників роботи ніколи;
встановлення причиново-наслідкових зв'язків;
узагальнення (за В.Григораш, О.Касьяновою, О.Мармазою).
Підготовчий період. Здійснити аналіз підсумків навчального року неможливо без наявності банку даних, формувати який необхідно з перших днів навчального року. У школі створюється система інформаційного забезпечення, яка постачає дані з напрямів, що є важливими і необхідними для спостереження, контролю й управлінського впливу.
Основні джерела ПАПРПНР:
• система внутрішньошкільного контролю;
• матеріали оперативного й тематичного аналізу;
• аналізу роботи школи за певні звітні періоди;
• протоколи засідань і виконання рішень педагогічних рад;
• накази по школі (їх виконання);
• матеріали методичних об'єднань учителів-предметників;
• матеріали роботи творчих груп;
• річний план роботи школи;
• матеріали з батьківських зборів;
• матеріали щодо учнівського самоврядування;
• бесіди, анкети, тести, спостереження;
• щоденники та робочі книги керівників;
• шкільна документація.
Декомпозування. Виокремлюються об'єкти аналізу, здійснюється їх розшарування на менші компоненти. Визначається логіка, елементи та структура ПАПРПНР.
Аналіз показників роботи школи. Він дає можливість проникнути у сутність того, що відбу¬валося в закладі освіти впродовж року.
Встановлення причиново-наслідкових зв'язків.
Завдання етапу:
• аналіз способів зв'язку між окремими об'єктами аналізу;
• вияв ступеня позитивного чи негативного впливу об'єктів один на одного; складання уявлення про домінуючий вплив та певні субординаційні залежності;
• вста¬новлення найбільш позитивних та негативних чинників.
Узагальнення.
Підсумки навчального року оформлюються у вигляді:
• доповіді директора на підсумковій пе¬дагогічній раді;
• вступу до плану роботи школи на наступний навчальний рік. Алгоритм доповіді:
вступ (актуалізація пе¬дагогічної проблеми школи, цілей та завдань закладу, мета ПАПРПНР);
аналіз виконання плану роботи школи за рік;
аналіз роботи адміністрації школи;
аналіз методичної роботи;
якість викладання і навчання;
результати виховної роботи;
висновки (об'єктивне оцінювання стану справ, аналіз причин, формулювання проблеми та за¬вдань школи на новий навчальний рік).
Зазначимо, що вступ до плану роботи ЗНЗ на новий рік, на відміну від доповіді, містить більше висновків, узагальнень, ніж фактів. Він повинен виконувати своє призначення: відкрити основні проблеми га проаналізувати шляхи їх розв'язання. У вступі на основі аналізу роботи закладу за попередній рік формулюються цілі та завдання на наступний.
Прогнозовані результати: цілеспрямований розвиток закладу освіти.

Методики навчання, виховання й управління

Методика визначення рівня готовності керівника ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю

Автор-розробник — Л.Даниленко.
Суть. Готовність керівника ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю розглядається як сукупність знань і вмінь щодо цього виду діяльності, мотивації та особистісних рис і характеризується трьома компонентами — мотиваційно-діяльнісним (Мs), когнітивним (Кs) га особистісним (Тs).
Для визначення показника готовності керів¬ника ЗНЗ до управління інноваційною діяль¬ністю (S) необхідно знайти середнє арифметичне значення між показниками кожного компонента за формулою: S= (Ms + Ks + Ts) / 3
Компоненти показника рівня готовності керівника ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю вимірюються за допомогою певних діагностичних методик та оцінюються так:
мотиваційно-діяльнісний — через участь керівника в інноваційній діяльності регіонального, державного й міжнародного рівнів або прояв його зацікавленості в інноваційній діяльності;
когнітивний — через визначення рівня знань керівником основних положень менеджменту освітніх інновацій та вміння реалізувати проектно-інвестиційну модель в управлінні;
особистісний — через визначення ко¬ефіцієнта творчих здібностей особистості керівника.
Рівні готовності керівника —
високий (величина показника від 0,66 до 1,0);
достатній (від 0,33 до 0,65);
недостатній (від 0 до 0,32).
Прогнозовані результати: високий рівень готовності керівника до інноваційної діяльності за¬безпечує стабільне функціонування та розвиток закладу освіти в ринкових умовах на засадах ін¬вестицій та інновацій.

Методика розвитку творчих здібностей на заняттях з малювання

Автор-розробник — Л. Шульга.
Суть. Основна ідея — «малювання — діяльність, що сприяє появі й розвитку почуттів». Вона полягає в тому, що діти зображають навколишнє тільки після емоційних зустрічей з ним у процесі спостереження, розгляду картин, слухання музики, читання, розповідання.
Головне завдання організації зображу¬вальної діяльності — виховання естетичних почуттів, а допоміжне — навчання технічним прийомам. Що більше органів чуття беруть участь у сприйманні навколишнього, то повнішими будуть уявлення і глибшим — пізнання.
Щоб краще зрозуміти своїх нових друзів, пише Л.Шульга, проводимо заняття-зустрічі, у процесі яких у дитини формується особливе поетичне ставлення до приладдя художника, яким вона буде користуватися. Їх мета — організувати заці¬кавлене спілкування, що допоможе дитині чутливіше реагувати на зовнішній світ, тонше сприймати його. Зустрічі становлять цілий цикл занять.
Розвиток творчих здібностей дошкільників продовжується на заняттях з малювання, організованих за методикою «занурення». Близькі за темою і змістом заняття об'єднуються в один цикл (З—4 заняття). Його завдання — здійснити «занурення» у певну тему. Структура циклу: перше заняття — ознайомлення. Воно має інформаційне й емоційне навантаження. Основна частина присвячена «зануренню» в тему і лише невеличка — малюванню, що проводиться у вигляді вправ з фарбами, пензлем або олівцями. Друге та третє заняття підпорядковані меті набуття певного досвіду з теми, оволодіння прийомами й технікою малювання. Це вже навчальні заняття ознайомлювального характеру. Четверте — творче заняття, на якому вихованці висловлюють своє ставлення до навколишнього, виражають у малюнку свої почуття.
Прогнозовані результати: діти вчаться помічати красу навколишнього світу, використовують для зображення різноманітні засоби та матеріали, встановлюють зв'язок між звуками й барвами.
Методика використання схем-моделей для навчання дітей описових розповідей
Автор-розробник — Т.Ткаченко.
Суть. За цією методикою для роботи викорис¬товується аркуш картону 45 х ЗО см шість квадратів за кількістю характерних ознак предмета чи об'єктів або пір року, про які потрібно розповісти. Дітей навчають знаходити основні, сут¬тєві ознаки предмета, відрізняти їх від другорядних.
Навчаючи старших дошкільників складанню описових розповідей, використовують схеми-моделі. Діти вибудовують розповідь з дотриманням послідовності та параметрів, закладених у схемах: колір, форма, величина, матеріал, частини, дії.
Автор-розробник методики зазначає, що вико¬ристання схем при складанні описових розповідей дає змогу дітям засвоїти порівняння предметів не в загальній формі (чим подібні або чим відріз¬няються предмети), а диференціювати, порівню¬ючи предмети за формою, величиною, кольором тощо.
Прогнозовані результати: розвиток мис¬лення, монологічного мовлення, самодостатності дошкільників.
Методика використання схем-моделей для навчання дітей творчому розповіданню
Автор-розробник — О.Дяченко.
Суть методики полягає в тому, що для складання дітьми творчих розповідей використовують схеми-моделі різної складності.
Основні етапи навчання дітей творчому розповіданню:
формування уявлення про предмети за ви¬димою ознакою;
уявне конструювання цілісної ситуації та включення її у нескладний сюжет; складання розповіді за планом, відбитим у схемі-моделі;
формування вміння і навичок творчого роз¬повідання шляхом складання дітьми розповідей за власним задумом.
Прогнозовані результати: формування вмінь і навичок творчого розповідання, розвиток образного мислення.

Методика використання схем-моделей у лексико-граматичній роботі

Автор-розробник — К.Крутій.
Суть. Розвиток у дітей словесно-логічного мис¬лення, вироблення у них уміння користуватися основними логічними прийомами й операціями є одним із важливих завдань у процесі навчання старших дошкільників, зазначає К.Крутій.
Пропонується така схема ознайомлення дітей з предметами:
1. Первинне ознайомлення з предметом і його назвою.
2. Дослідження властивостей предметів:
• колір, відтінки;
• форма;
• розмір;
• звуки,
• шуми;
• співвідношення в просторі;
• вага;
• властивості поверхні;
• ритм;
• рух предмета;
• назва деталей предмета.
3. Групування, узагальнення і найпростіша кла¬сифікація предметів, формування родових і видових понять, наступна класифікація — диференціація родових понять.
4. Розвиток елементів логічного мислення шля¬хом складання моделей, схем, коректурних таблиць разом з дітьми.
Прогнозовані результати:
активізація словникового запасу;
формування навичок побудови звукових моделей слова;
розвиток логічного мис¬лення.

Методика вивчення епічних творів параболічного типу

Автор-розробник — Г.Островська.
Суть. Мета — формування вмінь і навичок сприйняття й аналізу епічних творів параболічного типу. Досягти поставленої мети можна шляхом розв'язання проблеми двопланового прочитання притчі (роману-притчі) і пошуку символіки роману-параболи.
Системний характер різних видів асоціативного мислення сприяє встановленню смислових зв'язків на рівні певного сюжету та багатовимірного художньо-естетичного простору роману-параболи. Твори параболічного типу класифікуємо на притчі, романи-притчі, романи-параболи. Методика їх аналізу ґрунтується на ідеї спільного походження притчі й параболи, подібності цих жанрів, їх автономності. Так, виявлено такі типологічні ознаки творів параболічного типу: алегоричність оповіді, образна асоціативність, змістова незавершеність (відкритість для співвіднесень), часово-просторова умовність, що потребує зіставлення загальнолюдського (притчі) й авторського, міфологічного та сучасного, виявлення подібності у темі, ідеї, проблематиці, системі образів, характері головних героїв, мотивації вчинків, стилістичних засобах тощо.
Аналіз роману-параболи передбачає поєднання читацького досвіду аналізу епічного твору фабульного типу з технологічністю знань аналізу підтексту параболічної основи твору.
Це потребує формування умінь пошуку протилежностей між поетичністю та алегоричністю оповіді. Адже сам текст містить приховані підказки — амбівалентні образні пари, бінарні пари, притчево-міфологічні сюжети тощо.
Побудова логічно-змістових ланцюжків ґрунтується на системі відібраних учителем ключових епізодів. З огляду на специфіку вивчення епіч¬ного твору параболічного типу (роман-парабола), методика передбачає: виявлення сюжетних ліній твору; реконструювання притчі (міфу), що є основою сюжетного дійства; пошук домінантних ознак (образ, паралель, порівняння) роману-параболи; переосмислення тексту — реінтерпретація естетич¬ної концепції автора.
Прогнозовані результати: формування читацьких умінь і навичок аналізу художнього твору параболічного типу;
розвиток асоціативного мис¬лення, естетичної культури.

Методика лабораторно-практичних робіт К.Баханова

Автор-розробник — К.Баханов.
Суть. Сутність методики полягає в організації учнівських досліджень з історії. Беручи до уваги особливості навчального предмета, доцільно використати форму лабораторно-практичних робіт. Навчальне дослідження здійснюється суто аналітичного характеру.
Своєрідністю лабораторно-практичних робіт є те, що, на відміну від природничих предметів, тут не використовуються прилади, різноманітне обладнання. Об'єкт дослідження у таких роботах — історичне джерело. Особливість навчання історії в тому, що воно проходить як експеримент у буквальному значенні, під час якого учні працюють із фіксованими у джерелах історичними фактами, зазначає К.Баханов. Тому школярі не можуть безпосередньо впливати на об'єкт дослідження, постійно змінюючи умови як у природничому експерименті. Однак вони мають змогу аналізувати джерела під різними кутами зору, щоб дійти вірогідних, на їхню думку, висновків.
Структура лабораторно-практичних робіт:
актуалізація знань і корекція опорних уяв¬лень;
мотивація навчальної діяльності;
усвідомлення змісту;
самостійне виконання роботи;
узагальнення і систематизація результатів;
підбиття підсумків.
Прогнозовані результати:
активізація пізнавальної діяльності учнів;
формування вмінь і на¬вичок роботи з історичними джерелами;
розвиток критичного мислення.

Методика колективних творчих справ

Автор-розробник — І.Іванов.
Суть. Провідна ідея — створення учнівського колективу як засобу самовиховання і становлення особистості. Колективна діяльність проектується на основі конкретної справи, вирішення якої є процесом спільного творчого пошуку кращих рішень життєво важливих завдань. Вона відрізняється від виховних заходів відкритістю щодо постановки виховних завдань та шляхів їх розв'язання.
Тривалість колективної творчої справи (КТС) залежить від складності поставлених завдань. За напрямом її можна класифікувати як художньо-естетичну, трудову, суспільно-корисну тощо. Вона має такі технологічні етапи, які І.Іванов визначав як стадії колективної творчості:
попередня робота колективу: визначення ви¬ховних цілей КТС, накреслення основних напрямів зусиллями дорослих і дітей оптимальний проект майбутньої КТС; бесіда із школярами;
колективне планування КТС: обговорення та відбір ймовірних ідей відповідно до умов і мож¬ливостей членів колективу;
підготовка КТС: спільний проект КТС уточнюється, конкретизується спочатку радою, а потім у мікроколективах, які планують і починають вті¬лення певних частин загального замислу, зважа¬ючи на висловлені пропозиції;
проведення КТС;
колективне підбиття підсумків: аналіз та оцінювання справи, виявлення здобутків і недоліків, позитивного й невдалого (акцентування на позитивному досвіді);
стадія найближчого застосування КТС.
Прогнозовані результати:
формування уч¬нівського колективу, умінь та навичок самооргані¬зації; розвиток творчих здібностей;
виховання по¬чуття відповідальності.

Кiлькiсть переглядiв: 2399