СУЧАСНІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ - 1

Інформаційно-комунікаційні технології

Суть. Як зазначає Г.Селевко, на практиці ін¬формаційними технологіями називають ті, що використовують спеціальні технічні інформаційні засоби (ЕВМ, аудіо, кіно, відео). З появою комп'ютерів з'являється новий термін — «нові інформаційні технології навчання». Термін «інформаційно-комунікаційні» є об'єднуючим для різних варіантів технологій та вказує на специфіку інтерактивного навчання — діалог у системі «користувач — комп'ютер».
На практиці технологія використовується в трьох варіантах:
«проникаюча» (застосовується у процесі вивчення певних тем, розділів для розв'язання конкретних дидактичних завдань);
«основна» (визначальна, особливо у складі технологій програмованої та дистанційної форм навчання тощо);
монотехнологія (увесь процес навчання й управління, зокрема і всі види діагностики та моніторинг, ґрунтується на використанні комп'ютера).
Інформатизація навчально-виховного процесу передбачає широке використання у процесі вивчення навчальних предметів інформаційно орієнтованих засобів навчання на базі сучасних комп'ютерів і телекомунікаційних мереж. До них належать інформатизація системи управління навчальним закладом, створення баз даних та переробка інформації, участь у міжнародних проек¬тах тощо. Широке застосування інформаційно-комунікаційних технологій (програмоване навчання, експертні системи, мультимедіа, імітаційне моделювання, предметні комп'ютерні уроки) сприяє ре¬алізації особистісно орієнтованого підходу до учнів, поетапному засвоєнню знань, умінь і навичок.
Прогнозовані результати: формування умінь працювати з інформацією, розвиток комунікативних здібностей.

Ігрові технології

Автори-розробники — Д.Ельконін, В.Коваленко, Б.Нікітін, П.Підкасистий, М.Стронінта ін.
Суть. Технологія за своєю суттю є поліваріативна. Вона може реалізуватися за технологічними схемами Д.Ельконіна, Б.Нікітіна, П.Підкасистого, М.Строніна, М.Шуть та ін., використовуватись у процесі навчання дітей різних вікових груп. Гра як вид навчальної діяльності в умовах конкретної ситуації спрямована на засвоєння соціального досвіду, в якому формуються й удосконалюються вміння та навички учнівського самоуправління.
Структура гри як діяльності охоплює: ціле-покладання (уміння поставити мету, завдання), планування (здатність передбачити розвиток подій, дійових процесів, операцій), реалізацію цілей (уміння реалізувати ігровий задум), аналіз отриманих результатів (здатність проаналізувати набутий ігровий досвід). Мотивація ігрової діяль¬ності забезпечується добровільністю включення в гру, можливістю вибору й елементами змагання, що сприяє задоволенню потреб у самоствердженні та самореалізації учнів як суб'єктів учіння.
У навчанні старшокласників використовуються різні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові ігри, діловий театр, психо- та соціодрама. Технологія ділової гри представлена етапами, що наведено нижче (за Г.Селевко).
Етап підготовки:
розробка гри: написання сценарію; укла¬дання плану ділової гри; загальний опис гри; зміст інструктажу; підготовка матеріального забезпечення;
вхід у гру: постановка проблеми, цілей; умови, інструктування; регламент, правила; роз¬поділ ролей; об'єднання у групи; консультування.
Етап проведення:
групова робота над завданням: робота з дже¬релами; тренінг; мозковий штурм; робота з агро¬техніком;
міжгрупова дискусія: виступи груп; захист результатів; правила дискусії; робота експертів.
Етап аналізу та узагальнення:
висновки з гри; аналіз, рефлексія; оцінка та самооцінка роботи; висновки й узагальнення; рекомендації.
Прогнозовані результати: розвиток суб'єктності школяра, процесів саморегулювання та самоуправління власною навчальною діяльністю.

Інтерактивні технології

Автор-розробник — О.Пометун, Л.Пироженко.
Суть. Інтерактивне навчання ґрунтується на концептуальній ідеї співробітництва, взаємо-навчання. Автори зазначають, що процес пізнання відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Залежно від мети уроку, форм органі¬зації навчальної діяльності, використовуються інтерактивні технології кооперативного, колективно-групового навчання, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань. Деякі локальні технології використовуються на будь-якому етапі традиційного уроку, трансформуючи його в інтерактивний.
Структура технологічного інтерактивного уроку представлена такими етапами.
Мотивація: фокусується увага учнів (або учасників заходу) на проблемі, робиться спроба викликати інтерес до теми, що обговорюється. При¬йомами навчання можуть бути запитання, цитати, коротка історія, невеличке завдання, розминка тощо. Етап займає не більше 5 % часу заняття.
Оголошення, представлення теми та очі¬куваних навчальних результатів. Він забезпе¬чує розуміння учнями (учасниками) змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку (заходу), і що від них очікує вчитель, викладач. Також доцільно залучити до визна¬чення передбачуваних результатів усіх учасників заняття або заходу. На це витрачається приблизно 5 % часу.
Надання необхідної інформації. Під час його реалізації важливо дати учням (учасникам) достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздавального матеріалу, вико¬нання домашнього завдання. Для економії часу та максимального ефекту уроку можна подавати інформацію в письмовому вигляді для попереднього (домашнього) вивчення. Витрачається приблизно 10 % часу заняття.
Інтерактивна вправа, яка вважається центральною частиною заняття (заходу). Вона охоплює не більше 60 % часу, що відводиться на практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених цілей уроку.
Послідовність проведення інтерактивної вправи:
 інструктування — вчитель розповідає учас¬никам про цілі вправи, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам;
 об'єднання в групи і/або розподіл ролей;
 виконання завдання, за якого вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи й навчання у співробітництві один з одним;
 презентація результатів виконання вправи.
Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку. На цьому етапі передбачаєтеся рефлексія, усвідомлення того, що зроблено на занятті (заході), чи досягнуто поставлених цілей, як можна застосувати отримане в майбутньому. Останній етап бажано проводити у формі запитань: що нового дізналися; якими навичкам оволоділи; чи може це бути корисним у житті. Слід обговорити питання щодо проведення самого уроку: що було найбільш вдалим; що не сподобалося; що потрібно змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні (учасники) змогли сформулювати відповіді на всі запитання. Для підбиття підсумків бажано відвести до 20 % часу уроку (заходу).
Інтерактивні технології (мозковий штурм, «займи позицію», розігрування ситуацій у ролях, ток-шоу тощо) активно використовуються у виховній роботі зі школярами.
Прогнозовані результати:
активізація пізнавальної діяльності всіх учнів, формування вмінь і навичок, ціннісно-смислових орієнтацій;
розвиток суб'єктності, мотивації до навчання.

Технологія інтенсифікації навчання на основі опорних схем і знакових моделей

Автор-розробник — В.Шаталов.
Суть. Принципи технології інтенсифікації навчання В.Шаталова: багаторазове повторення; обов'язковий поетапний контроль; високий рівень складності; блочне вивчення матеріалу; динаміка діяльності; використання опор, орієнтовної основи дій.
Особливості змісту (за Г.Селевко): матеріал подасться великими дозами; поблочне структурування матеріалу; оформлення навчального матеріалу у вигляді опорних схем-конспектів; опорний конспект є наочною схемою, у якій подано інформацію, що потрібно засвоїти. Він є своєрідною конструкцією системи взаємопов'язаних символів як замінників системи фактів, понять, ідей, наді¬лених певним смисловим значенням.
Технологічні етапи:
перший — вивчення теорії у класі (пояснення біля дошки з допомогою крейди, наочних матеріалів, ТЗН; повторне пояснення за опорним конспектом — кольоровим плакатом; короткий огляд за плакатом; індивідуальна робота учнів над своїми конспектами; фронтальне поблочне закріп¬лення матеріалу за конспектом);
другий — самостійна робота вдома (опорний конспект + підручник + допомога батьків);
третій — перше повторення — фронтальний контроль засвоєння конспекту (всі учні відтворюють конспект по пам'яті; учитель перевіряє роботи в міру надходження; одночасно проводиться «тихе» та магнітофонне опитування; після письмової роботи — опитування вголос);
четвертий — усне проговорювання опорного конспекту (це необхідний етап мовленнєвої діяль¬ності при засвоєнні, що реалізується під час різних видів опитування);
п'ятий — друге повторення: узагальнення і систематизація (уроки взаємоконтролю; публікація списку залікових питань; підготовка; використання усіх видів контролю (біля дошки, «тихе», письмове опитування тощо); взаємоопитування та взаємодопомога; ігрові елементи (змагання команд, розв'язування ребусів тощо)).
Прогнозовані результати:
формування системи знань, умінь і навичок;
навчання всіх дітей незалежно від індивідуальних даних;
прискорене навчання.

Технологія рівневої диференціації навчання на основі обов'язкових результатів

Автор-розробник — В.Фірсов.
Суть. Технологія передбачає уведення двох стандартів: обов'язкової загальноосвітньої підготовки (базовий рівень обов'язкового мінімального засвоєння знань всіма школярами); підвищеної під¬готовки (додатковий рівень визначає глибину оволодіння змістом навчального предмета здібними та працелюбними учнями).
Простір між ними заповнюється діяльністю, що забезпечує поступове та різнорівневе опанування навчального матеріалу, вибудуваного на основі запланованих обов'язкових результатів навчання. Останні мають бути доведені до учнів завчасно, зрозумілі й доступні абсолютній більшості. Проходження базового рівня є передумовою навчання за додатковими, підвищеними стандартами. Навчальний процес здійснюється на індивідуально та максимально посильному для учнів рівні.
Особливості технології: блочна подача матеріалу; робота з малими групами на декількох рівнях засвоєння; наявність навчально-методичного комплексу (банк завдань обов'язкового рівня, система спеціальних дидактичних матеріалів, виокремлення обов'язкового матеріалу в підручниках та завдань необхідного рівня в задачниках).
Основна умова рівневої диференціації — систематична повсякденна робота щодо усунення прогалин у засвоєнні матеріалу шляхом організації перездачі заліків. Система контролю та оці¬нювання навчальних досягнень передбачає:
 тематичний контроль;
 повну перевірку обов'язкового рівня підготовки;
 відкритість взірців перевірних завдань обов'язкового рівня; виставлення оцінки методом складання (загальний залік = сума певних заліків);
 подвійність в оцінці обов'язкового рівня (зараховано — не зараховано);
 підвищення оцінки за досягнення, які перевищують базовий рівень;
 «закриття» проблем (доздача, а не перездача);
 мож¬ливість «дрібних» заліків;
 кумулятивність підсумкової оцінки (річна оцінка виставляється на основі отриманих).
Прогнозовані результати: досягнення всіма дітьми обов'язкових запланованих результатів навчання з огляду на рівень розумового розвитку.

Технологія модульно-блочного навчання

Автори-розробники — Г.Лєвітас, В.Гузєев.
Суть. Мінімальною одиницею навчального процесу є не урок, а цикл уроків — модуль. Він буває одно-, дво- (два цикли) або чотириурочний (чотири цикли), кожен з яких є блоком із чіткою послідов¬ною структурою.
Розглянемо структуру модуля 4-х циклів.
Перший урок — вивчення нового матеріалу (новий матеріал вивчається за завчасно складе¬ним конспектом з одночасним поясненням учителя. Первинне закріплення відбувається у процесі роботи над зошитами з друкованою основою).
Другий урок — урок узагальнення (перед уроком конспект вивченого матеріалу та запитання до нього відтворюються на дошці (екрані). Учні опрацьовують матеріал за підручником самостійно та обговорюють у парах, відповідають на поставлені запитання учителю або учню-консультанту. Практикується відтворення конспекту в зошиті або його самостійне укладання учнями. Зазначимо, що учнівські пари формуються за принци¬пом об'єднання дітей з однаковим рівнем розвитку і темпом роботи).
Третій урок — закріплення (робота із зошитами з друкованою основою, виконання індивідуальних завдань творчого характеру).
Четвертий урок — корекція (опитування за конспектом, підготовка й написання самостійної роботи).
Якщо тема програми складається із 15 уроків, то вони можуть вибудовуватися так: 2 цикли, 4 цикли, 4 цикли, 2 цикли, 1 цикл програмованого опитування, 1 цикл контролю, 1 цикл корекції.
Особливості технології:
 основний навчальний період — модуль або цикл (уроків);
 пояснювально-ілюстративні, евристичні, програмовані методи навчання;
 основні форми організації навчання — бесіда, практикум;
 засоби діагностики — поточні письмові програмовані опитування (тести), конт¬рольні роботи або заліки.
Домінуючий елемент технології — зошит з друкованою основою, який розроблено за принци¬пами теорії поетапного формування розумових дій як типовий засіб програмованого навчання.
Прогнозовані результати:
формування системи знань, умінь і навичок учнів;
досягнення запланованих результатів навчання.

Технологія блочно-консультативного навчання

Автори-розробники — П.Ерднієв, П.Ібрагімов, М.Щетінін, Н.Ґудзик, В.Шаталов та ін.
Суть. Концептуальні ідеї технології розроблялися на основі методів укрупнення (П.Ерднієв), концентрованого навчання (П.Ібрагімов), зану¬рення (М.Щетінін) та ін. Блок — це логічно за¬кінчений, дидактично обґрунтований навчальний матеріал кількох уроків теми, розділу, що дає змогу сконцентрувати інформацію навколо провідних ідей навчального курсу. Блочний підхід до вивчення програмового матеріалу супроводжується систематичним консультуванням. Він реалізується через систему уроків блочного викладу матеріалу.
Етапи технології (за С.Боднар, Л.Момот, Л.Липовою, М.Головко):
Лекція (усний виклад учителем матеріалу навчального блоку, що слугує основою для подальшої самостійно пізнавальної діяльності школярів).
Семінарські заняття (обговорення учнями проблем, порушених на лекції. Кількість семінарів залежить від складності й обсягу теми, що вивчається. Вони поділяються на класичні (учні готують повідомлення, доповіді на основі запропо¬нованої системи питань), робочі (план і завдання семінару повідомляються безпосередньо на занятті, що передбачає поточний контроль засвоєння навчального матеріалу в процесі виконання трену¬вальних вправ, розв'язування задач, обговорення проблем тощо)).
Лабораторний практикум або практична робота (самостійно пошукова діяльність учнів; формування вмінь і навичок).
Уроки розв'язування задач (занурення у проблему з метою розширення горизонту ро¬зуміння програмового матеріалу).
Залік (теоретичні питання заліку доводять учням ще на початку вивчення теми, практичні — безпосередньо на занятті. Контрольно-оцінювана діяльність учителя).
Уроки цікавих повідомлень (розвиток пізнавального інтересу, мотивації; застосування набутих знань на практиці).
Особливості технології:
блочний виклад матеріалу;
систематичне консультування (індивідуальне, групове; поточне, підсумкове; учитель-консультант, учень-консультант), що супроводжує кожен технологічний етап;
групова форма роботи;
алгоритмізація навчального процесу (робота за картками-інструкціями, схемами-конспектами, використання методичних порад, пам'яток тощо);
самостійна пошукова діяльність школярів;
обов'язковий перелік базових знань і вмінь, що слугує своєрідною програмою дій для вчителя, учнів;
систематичний контроль та оцінка успішності (попередній, поточний, тематичний).
Прогнозовані результати:
формування цілісних знань школярів;
розвиток системного мислення, самостійної пошукової активності учнів;
економія часу.

Технологія колективного способу навчання

Автор-розробник — А.Рівін.
Суть. Колективний спосіб навчання — це така організація праці, в процесі якої навчання здійс¬нюється шляхом спілкування в динамічних (змін¬них) парах, коли учасники вчать один одного. Технологія ґрунтується на принципах наявності динамічних (змінних) пар учнів, взаємонавчання, взаємоконтролю, взаємоуправління.
До складу технології належать такі методики:
вивчення текстового матеріалу;
взаємообмін текс¬тами та завданнями;
розв'язання задач і прикладів за підручником;
взаємні диктанти;
вивчення віршів у змінних парах;
робота з опитувальниками;
вивчення іноземної мови.
Розглянемо одну з них.
Методика вивчення текстового матеріалу для будь-якого навчального предмета.
Основні технологічні етапи:
Складається маршрут вивчення тексту за підручником. Навчальний матеріал ділиться на 3—6 частин. Кожен учень працює в індивідуальному режимі.
Вивчення першої частини тексту в парі: один учень читає текст, інший слідкує за підручником; прочитане обговорюється: один переказує, інший доповнює.
Практикується паралельна робота з інформацією за іншими джерелами (хрестоматія, підруч¬ник іншого автора тощо); придумується заголовок до частини і складається план; записується погод¬жена назва заголовку і план цієї частини у зошит. На цьому пара завершує роботу. Учні об'єднуються у нові пари для роботи з другою частиною тексту.
У нових парах учні спочатку коротко повторюють зміст першої частини; звіряють та уточнюють свої плани; один переказує першу частину, інший із його зошитом слідкує за викла¬дом, уточнює та доповнює. Відпрацьовується друга частина тексту (аналогічно першій). Учні розходяться та об'єднуються в нові пари для опрацювання третьої, четвертої, п'ятої частин тексту.
Опрацювавши текст в останній групі, учень повідомляє учителю (черговому учневі) про завершення роботи.
Формуються малі групи (4—6 осіб); оби¬рається ведучий, який надає кожному можливість викласти новий матеріал; група виставляє оцінки кожному індивідуально; ведучий подає вчителю список з оцінками. Останній з метою контролю може додатково перевірити знання двох-трьох осіб. Оцінки переносяться до класного журналу.
Прогнозовані результати:
засвоєння знань, умінь і навичок;
розвиток комунікативних якостей особистості;
виховання працелюбності.

Технології групового способу навчання

Автор-розробник — В.Дяченко.
Суть. Організаційна структура групового способу навчання може бути комбінованою, такою що поєднує групову роботу учнів (один вчить багатьох), парну та індивідуальну. Однак домінуюче значення має групова форма роботи. До групових технологій належать: класно-урочна організація, лекційно-семінарська система, дидактичні ігри, бригадно-лабораторний метод тощо.
Особливості організації групової роботи (за Г.Селевко):
поділ класу на групи для вирішення конкретних завдань;
кожна група отримує певне завдання (однакове або диференційоване) виконує його спільно під безпосереднім керівниц¬твом лідера групи або вчителя;
завдання в групі виконується у такий спосіб, що дасть змогу взяти до уваги й оцінити індивідуальний внесок кожного;
склад групи непостійний. Він добирається зважа¬ючи на те, щоб із максимальною ефективністю для колективу могли реалізуватися навчальні можливості кожного члена групи, залежно від змісту та характеру очікуваної роботи.
Технологічні етапи групової роботи на уроці:
Підготовка до виконання групового зав¬дання:
постановка пізнавальної задачі (проблемної ситуації);
інструктаж про послідовність роботи; надання групам дидактичного матеріалу.
Групова робота:
ознайомлення з матеріалом, планування роботи в групі;
розподіл завдань між членами групи;
індивідуальне виконання завдань;
обговорення індивідуальних результатів роботи в групі;
обговорення загального завдання групи (за¬уваження, доповнення, уточнення, узагальнення);
підбиття підсумків групового навчання.
Підсумкова частина:
повідомлення про результати роботи групи;
аналіз пізнавальної задачі, рефлексія;
загальний висновок про групову роботу до¬сягнення поставленої мети. Коментування вчителем роботи групи.
Під час групової роботи вчитель контролює хід роботи в групах, відповідає на запитання, регулює суперечливі ситуації та порядок роботи, у випадку крайньої необхідності надає допомогу певним уч¬ням або групі загалом.
Найбільший педагогічний ефект навчально-виховного процесу досягається у процесі співвід¬ношення колективних (60—70 %) та групових (30—40 %) способів навчання.
Прогнозовані результати:
активізація пізнавальної діяльності учнів;
високий рівень засвоєння змісту.

Технологія групових творчих справ

Автор-розробник — К.Баханов.
Суть. Технологія поліфункціональна за суттю. На практиці вона може реалізуватися за різними технологічними схемами (жорсткими та гнучкими). Суть технології — виявлення та розвиток різних видів творчих здібностей школярів на основі пізнавальних мотивів навчання, прагнення до самовираження та самоствердження.
Робота учнів за інтересами у творчих гру¬пах спрямована на вирішення конкретних творчих завдань.
Технологічні етапи(за К.Бахановим):
Пошуковий (ознайомлення учнів у загальних рисах з темою; розвиток пізнавального інтересу, мотивації; визначення термінів та критеріїв підготовленості учнів до визначеного виду діяль¬ності; спільний перегляд наявної та пошук необхідної навчальної літератури, ілюстративного матеріалу, технічних засобів навчання тощо. Тривалість етапу 3—4 дні).
Визначальний (організаційні моменти ви¬рішуються учнями на перерві або безпосередньо на уроці; учням надається можливість вибрати найцікавішу творчу справу, об'єднатися у творчі групи (об'єднання) за інтересами, ознайомитися із завданнями).
Планування й виконання завдання (розподіл ролей; конкретизація завдань; розробка та виконання наміченого плану дій).
Презентаційний (презентація результатів групової творчої справи).
Аналітичний (підбиття підсумків; самоаналіз творчої діяльності; оцінювання отриманих результатів).
Особливості технології: діагностика потенційних можливостей учнів та виявлення рівня розвитку здібностей до певного виду діяльності; визначення кола інтересів; залучення дітей до групової роботи; вільний вибір форм та методів роботи творчої групи; активна самостійна пошукова діяльність; розвиток пізнавальних здібностей, ініціативності та відповідальності за виконання наміченого плану дій; самореалізація.
Прогнозовані результати:
самоствердження та самовираження учнів;
реалізація творчого потенціалу;
формування стійкої мотивації до вивчення предмета, самостійності, ініціативності та відповідальності.

Інтегральна освітня технологія В.Гузєєва

Автор-розробник — В.Гузєєв.
Суть. Назва технології пов'язана з інтеграцією перспективних напрямів удосконалення навчального процесу: планування результатів навчання, укрупнення дидактичних одиниць, психологізація навчального процесу, комп'ютеризація. Створення цілісного інтегрального освітнього середовища ре¬алізується шляхом конструювання блочної системи уроків вивчення програмової теми.
Типова структура блоку уроків інтеграль¬ної технології:
Вступне повторення (урок проводиться в ін¬терактивному інформаційному режимі з метою ак¬туалізації опорних знань учнів і життєвого досвіду. Домінантий метод — бесіда).
Вивчення нового матеріалу (основний обсяг) (подається основний обсяг навчальної інформації з допомогою методу укрупнення дидактичних одиниць. Превалюючі форми організації навчального процесу — лекція, урок-бесіда, урок-розповідь, семінар).
Тренінг-мінімум (відпрацювання до авто¬матизму вмінь вирішувати шаблонні задачі най¬нижчого рівня навчальних досягнень. Домінантні методи — бесіда, яка поступово переростає у само¬стійну пошукову роботу учнів, навчальний прак¬тикум).
Вивчення нового матеріалу (додатковий обсяг) (опанування додаткового обсягу навчального матеріалу — учні з низьким рівнем навчальних можливостей тільки ознайомлюються, достатнім — виходять на осмислення i розуміння ідей, високим — осмислення i застосування набутих знань).
Розвивальне диференційоване закріп¬лення (дати можливість кожному учневі досягнути відповідного рівня запланованих результатів. Основна форма організації навчання — семінар-практикум; форма співпраці вчителя з учнями — групова).
Узагальнювальне повторення (формування цілісного уявлення про об'єкт, що вивчається, системи знань учнів. Домінантна форма організації навчального процесу — консультації).
Контроль (форма контролю — контрольна робота, залік, співбесіда, диктант тощо. Структура контрольних завдань: два-три — мінімального рівня, один-два — першого рівня, один — другого. Завдання виконуються чітко за порядком від пер¬шого до останнього, відсутня можливість вибору завдань школярами, якщо допущена помилка у завданнях мінімального рівня, то робота далі не оцінюється, а тільки перевіряється учителем).
Корекція (основна форма організації роботи — групова, у процесі якої учні, об'єднавшись у групи, спільно аналізують власні помилки, працюють над додатковими завданнями тощо. Вони мають право на одну спробу виправлення оцінки шляхом перездачі).
Прогнозовані результати:
реалізація особистісного діяльнісного підходу в навчанні;
розвиток особистості школяра;
високий рівень засвоєння змісту навчального предмета.

Інтегральна педагогічна технологія

Автор-розробник — О.Мариновська.
Суть. Інтегральна педагогічна технологія — це модель навчання, яка грунтується на виявленні в різних навчальних предметах однотипних еле¬ментів (проблем, сюжетів, подій, закономірностей тощо) і поєднанні їх у якісно нову цілісність з метою створення загального образу світу.
Мета технології — створити оптимальні умови для розвитку та самореалізації школяра шляхом формування цілісних знань про об'єкт, що вивчається. Вони слугуватимуть формою ви¬разу його особистісно розвивального потенціалу, основою творення «образу світу» для свідомості, що сприймає.
На практиці інтегральна технологія знаходить своє відображення в уроках двох видів: бінарного (схема 1) та інтегрованого (схема 2).
Інтеграція змісту слугує засобом формування цілісних знань. Зміст смислових блоків різних предметів має бути ретельно дібраний і структурований навколо однотипних елементів (проблем, сюжетів, подій тощо), а згодом і об'єднаний спіль¬ною метою в межах теми уроку. Навчальна інформація повинна бути зрозумілою та усвідомленою дітьми. Цьому сприяє постійне звернення вчителя до особистісного досвіду дітей, його узгодження з навчальними завданнями, націленість на фор¬мування особистісної форми змісту.
Концептуальна схема бінарного уроку
Технологічні етапи уроку:
актуалізація опорних знань (підготовка до сприйняття; опора на особистісний досвід школярів; розкриття пізнавального інтересу);
цілепокладання (формування пізнаваль¬них мотивів; повідомлення теми, мети уроку; узгодження особистісного досвіду учнів з навчальним завданням);
вивчення нового матеріалу (усвідомлення змісту смислових блоків, розроблених на інтегро¬ваній основі; розкриття основних домінант уроку);
закріплення (закріплення нових знань і способів дій; цілереалізація; контрольно-оцінювальна діяльність; залучення учнів до проектування наступного уроку).
Прогнозовані результати: формування цілісних знань учнів засобами інтеграції змісту суміж¬них дисциплін; розвиток творчого потенціалу.

Технологія «Створення ситуації успіху»

Автор-розробник — А.Бєлкін.
Суть. Як зазначає О.Пєхота, ситуація успіху — це суб'єктивний психологічний стан задоволення, який є наслідком фізичного або морального напруження виконавця справи, творця явища. Вона досягається тоді, коли дитина сама визначає цей результат як успіх. Успішність теж тлумачиться як успіх, однак він є зовнішній, бо оцінюється ін¬шими. Усвідомлення ситуації успіху учнем, розуміння її значимості виникає після подолання психологічних бар'єрів страху бути не таким, як усі, труднощів незнання, невміння тощо.
Характерною ознакою технології є пси¬хологічна підтримка розвитку особистості дитини. Мета — створити ситуацію успіху для розвитку особистості, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.
За цією технологію учні умовно поділяються на чотири групи: надійні, впевнені, невпевнені, зневірені. Прийоми психологічної підтримки для роботи з кожною групою та очікуваний результат (різновиди радості) подано в таблиці.
Технологія реалізується за допомогою системи прийомів, дібраних для конкретної категорії дітей. Послідовність технологічних етапів прийому «Стеж за нами» для невпевнених дітей:
«Діагностика інтелектуального фонду колективу».
Мета — виокремлення школяра з групи не¬впевнених (недостатній рівень інтелектуального розвитку, трохи лінивий до навчання, але добро¬зичливий і поміркований).
«Вибір інтелектуального спонсора».
Мета — виявлення школяра, який із задово¬ленням буде ділитися своїми знаннями з іншими (високий рівень інтелектуального розвитку, впев¬нений у своїх силах, активний і відповідальний).
«Фіксація результату і його оцінка».
Мета — створити умови для самовираження та самоствердження учнів, заохотити до такого виду діяльності інших.
Прогнозовані результати: створення сприят¬ливих психолого-педагогічних умов саморозвитку та самореалізації особистості школяра.

Технологія сугестивного навчання

Автори-розробники — Г.Лозанов, С.Димитрова, Т.Гордієнко, Л.Шевченко та ін.
Суть. В основу технології покладено елементи емоційного навіювання. Роль останніх є домінуючою.
Основний метод сугестивної технології — релаксопедичне навчання. Він базується на взаємодії усвідомлюваних і неусвідомлюваних компонентів психіки в процесі засвоєння та перероблення інформації. Принцип двоплановості та сприйняття інформації становить основу побудови інтенсивного навчання, у процесі якого здійснюється «занурення» у навчальну дисципліну, концентроване вивчення матеріалу. Основною одиницею сугестопедичної моделі є урок, який за структурою поділяється на три фази: передсеансову, сеансову та постсеансову.
Прогнозовані результати:
розкриття резерв¬них можливостей пам'яті, інтелектуальної актив¬ності особистості школяра;
формування готовності школярів до успішного опанування навчального матеріалу;
підвищення працездатності та зни¬ження втоми;
інтенсивність навчання.
Технологія розвитку критичного мислення
Програма «Читання та письмо для розвитку критичного мислення» (ЧПРКМ)
Автори-розробники — Дж.Стіл, К.Мередіт, Ч.Темші.
Суть. Розвиток критичного мислення роз¬глядається як засіб самореалізації особистості в умовах демократичного суспільства. Технологія розроблена на інтерактивній основі. її прийнято розглядати як модель локальних стратегій (кубування, гронування, щоденник подвійних нотаток, мозковий штурм, сенкан, підсилена лекція, пе¬редбачення за допомогою ключових виразів, дис¬кусійна сітка тощо).
Цілісна модель технології представлена технологічним уроком. Останній прийнято розмежовувати на три фази:
1. Актуалізація. Формується учнівська позиція щодо прийняття мети подальшої діяльності, усвідомлюється значущість власних знань. Важ¬ливу роль відіграє розвиток пізнавального інтересу та мотивів до навчання.
2. Усвідомлення змісту. Домінує самостійно-пошуковий спосіб здобуття нових знань. Для нього характерне опертя на особистісний досвід учнів, залучення їх до формулювання та перевірки влас¬них гіпотез. Як результат, у свідомості дитини встановлюються зв'язки між відомим і невідомим, щойно набутим знанням. Отож реалізується процес розуміння як включення невідомого у цілісність (у власний контекст знань).
3. Рефлексія. Передбачає творче й критичне перетворення набутих знань на власні, їхню тех¬нологізацію. На цьому етапі важливо, щоб засвоєні знання були емоційно підкріплені.
Прогнозовані результати:
формування інтелектуальних умінь та навичок;
розвиток критич¬ного мислення.

Технології проектного навчання («Метод проектів»)

Автор-розробник — К.Баханов та ін.
Суть. «Метод проектів» зародися в надрах аме¬риканської системи навчання наприкінці XIX ст. Сьогодні під цим словосполученням розуміють метод навчання, форму організації занять, педагогічну технологію, систему організації навчання.
Спостерігається поліваріативність представ¬лення технології різними авторами (К.Ваханов, В.Гузеєв, І.Срмаков, О.Пехота, І.Чечель та ін). Од¬нак за своєю суттю вони споріднені — виконують функцію засобу вирішення проблеми на основі свідомого прийняття суб'єктом мети проектної діяльності. Технологічний концепт проектних техноло¬гій орієнтує на дієвий спосіб здобуття нових знань у контексті конкретної ситуації та їх використання на практиці.
Метод проектів як технологія у сучасних умовах трансформувався у проектну систему організації навчання (К.Ваханов), за якої учні набувають знань і навичок у процесі планування й вико¬нання практичних завдань-проектів, — зазначає К.Баханов.
Робота над кожним проектом починається з конференції (зборів всієї групи (класу), на якій учні самі пропонували проекти. Цьому передують вступне слово вчителя. Він у загальних рисах ознайомлює учнів із темою, яка вивчалась, та слухає пропозиції. їх висувають окремі учні або групи. Якщо виникає кілька пропозицій, то вони обгово¬рюються й обирається найцікавіша. Після чого проект поділяється на кілька міні-проектів. Учні розпочинають роботу щодо збирання необхідної інформації та визначення основних напрямів його аналізу. Наступним етапом є обробка інформації у великій групі й обговорення змісту й форми звіту. Останньою ланкою в проектній системі є підсум¬кова конференція, на якій заслуховується й обговорюється звіт.
Організаційна структура проектного навчання (за К.Бахановим)
Розглянемо модель проектного навчання, розроблену І.Чечель.
Технологічні етапи ро¬боти над проектом такі:
1. Початок (визначення теми, мети, завдань, формування робочих груп).
2. Планування (аналіз проблеми, постановка завдань, уточнення інформації, синтез ідей, плани).
3. Прийняття рішень («мозковий штурм», обговорення альтернатив» вибір оптимального варіанта).
4. Виконання (робота з виконання проекту).
5. Перевірка та оцінювання результатів (аналіз виконання проекту, з'ясування причин досягнень і невдач).
6. Захист (колективний аналіз діяльності). Вибір однієї із проектних практик залежить від специфіки завдань, які вирішуватимуться. Учені доходять висновку, що проект як шлях пізнання в дії — творча діяльність. Вона є про¬блемною за формою відкриття нових знань, практичного — за сферою їхнього застосування, інтелектуально насиченою — за змістом, суб'єкти смисловою — за вектором мисленнєвої діяльності
Прогнозовані результати:
практико орієнтований підхід до навчання;
формування ключових компетенцій (соціальних, полікультурних, інформаційних, комунікативних тощо);
розвиток ініціа¬тивності та самостійності учнів.

Кiлькiсть переглядiв: 358